Весною я знов відвідав одне з найулюбленіших своїх місць в Україні – Кінбурнський півострів. Цього разу я заручився підтримкою Національного природного парку “Білобережжя Святлослава”.
Минулого року відкрив для себе чудове точку для фотозйомки на Кінбурні, тож вирішив повторити похід. Планував їхати у березні, щоб застати більше качок, але погода була геть кепська, тому переніс поїздку на квітень. Коли я прибув на місце, то з подивом зазначив, що рівень води дуже низький.
Птахів трохи було. В основному, це були крячки, що сиділи на широких мілинах та острівцях. Вирішив працювати з тим, що є. Маючи досвід подібних зйомок, я діяв рішуче! Півдня спостерігав, потім встановив сховок в місці, де концентрація птахів була найбільшою. Ввечері другого дня, кілька птахів вже стояло біля сховка, тож на третій день я пішов на вранішню зйомку. Жодного кадру не зробив, навіть жоден птах не підійшов. До того ж, світло і фон були геть погано підібрані. То що я там казав про досвід? 😀
Тож початок був класичний – 3-4 перші дні абсолютно безрезультатні і, головне, перспектив не видно! Шукати нове озеро не має часу, та й питної води при собі маю 25 літрів – далеко не зайдеш з такою ношею. Тому вирішив переставити засідку і чекати вже до переможного кінця. Коли прийшов наступного ранку, то поряд в темряві крутилась зграйка побережників. Це тішило. Ще до світанку кілька з них потрапили в кадр.
Але все одно це було якось сумно. Стільки зусиль, щоб зробити кілька кадрів з чорноволиками? На цьому озері занадто мало птахів та занадто велика площа – шанси, що хтось з птахів підійде до мого сховка мінімальні.
Тому вдень я не переставав ходити в розвідку до найближчих озер, які виявив на супутникових знімках. Кілька озер виявились досить непоганими, хоч і з невеликою кількістю птахів. Але я ще вирішив розвідати до кінця тутешні плавні. І не дарма! Коли мені почали траплятися сірі чаплі, які стояли прямо на дорозі, я зрозумів, що це не просто так. І справді, поряд виявив колонію сірих чапель – неймовірне явище! Великі, граціозні птахи сидять на верхівках дерев та кричать такими голосами, які лунали, певно, ще за часів динозаврів! Але у деяких чапель вже були яйці в гніздах, тому не став їх турбувати і зйомку в колонії не проводив.
Далі в очереті були відкриті водні плеса. О, диво! Там було чимало качок та маленький пляж з куликами. Щоб дістатися того берега, варто було продертися крізь високий очерет. Місце для зйомки ідеальне! Тому вирішив не гаяти час і одразу перенести свою засідку сюди. А потім і весь свій табір.
Є одне правило, яке мені важко засвоїти – не можливо встановити сховок так, щоб фотографувати по світлу і ввечері, і зранку. Як от в перших своїх спробах, я хотів знайти “золоту середину”, але у підсумку я б отримав лише погані кадри і зранку, і ввечері. Тому на цей раз я обрав точку, яка дозволяла знімати по хорошому ранковому світлу. Але ввечері було б лише контрове світло в кадрі, що теж не погано. Ще один важливий фактор при виборі точки зйомки – це фон. Сірий чи синій фон мене не задовольняє абсолютно. Не рятує ситуацію і тоненька смужка зелені на задньому плані (таке зазвичай, коли фотографуєш на великому озері). Тому я не міг натішитися новим місцем, адже тут на задньому плані був ще жовтий торішній очерет. Зранку він аж червоний! Рівень води та захищеність місця од вітру теж важливе. Це дає змогу отримати гарне відображення у воді.
Перший же ранок приніс бажані результати. Постійними відвідувачами цього пляжу були коловодники чорні. Цього разу вони були дійсно чорні – у шлюбному оперенні. Я давно мріяв їх побачити в такому вбранні.
Виявилось, що коловодник чорні полюбляють плавати. До цього я таке спостерігав лише у шилодзьобок. Звісно, не рахуючи професіоналів у цій справі – куликів плавунців.
Ще одним бажаним куликом для мене був коловодник звичайний. Це поширений птах, який гніздується в Україні, але в мене ніяк не виходило його зазнімкувати.
Ці коловодники ще й демонстрували елементи своєї шлюбної поведінки. Птах підіймав крила, розправляв хвіст і так ходив. Також вони досить голосно кричать у польоті.
Було тут і кілька коловодників великих. Прилітали вони ввечері, але це вже певна традиція, фотографувати їх у контровому світлі! 🙂
Не завжди наважуюсь на зйомку в контровому світлі. Коли мова йде про диких тварин, то занадто багато факторів, які впливають на кінцевий результат – наявність гарного світла, наявність птаха, розташування птаха в потрібному місці. Але, якщо виходить зробити вдалий кадр за таких умов, то я завжди дуже тішусь.
“Постійними” мешкацями цього пляжу були два види пісочників: малий та морський. Вони обрали цю ділянку для гніздування, тому птахи кожен день були у весняних клопотах.
Вже звичними (принаймні, для мене) стали червонокнижні кулики-довгоноги, про яких я писав навіть окремий пост.
Похід був визначним не тільки птахами. Чекаючи, поки птахи звикнуть до моєї засідки, я ввечері ходив по околицях великого озера. Спостерігав як поводить себе птаство, а також сподівався зустріти когось із ссавців, чиїх слідів багато в тих місцях. Одного вечора я таки зустрів лисицю! Я йшов по берегу озера і розмірковував, як було би добре побачити тут якусь тварину. І так замріявся, що не одразу помітив лисицю, яка була на протилежному боці невеликої затоки. Я вже почав подумки лаяти себе за такий промах, але тварина, почекавши трохи, продовжила своє полювання. Вона рухалась в моєму напрямку, тому я короткими перебіжками (поки лисиця дивилась в інший бік) дістався зручної точки і заліг там в траві. Звір повільно крокував в мою сторону, час від часу ховаючись у високій рослинності. Так я лежав, певно, хвилин 40. І ось нарешті з’явилась над травою голова, яка не без інтересу дивилась в мою сторону. Коли лисиця вийшла на відкрите місце, важливо було, щоб вона не злякалась звуку затвору фотоапарата.
Вона прислухалася, але не тікала. Видно, її таки зацікавив “предмет” у капелюсі, що лежав в траві та щьолкав.
Коли стало очевидно, що я не становлю очевидної загрози, лисиця швиденько побігла на мене. Мені стало трохи не по собі – хтозна, що в неї на думці. Але тварина на відставні метрів 10 зобразила неабиякий подив, вдарила по гальмах, а потім втекла, час від часу озираючись. Я зітхнув з полегшенням і потер заніміли руки.
Також по всьому берегу я бачив сліди їжаків. І я аж підстрибнув від несподіванки, коли зустрів одного з них – він люто зашипів у траві обабіч дороги. Якби не його захисний інстинкт, я б його і не помітив. А так він сам напросився на фотосесію.
А ви знали що:
- назва “їжак” вірогідно походить від давньогрецького “пожирач змій”. Але насправді їжаки не харчуються зміями, але таки становлять смертельну небезпеку для останніх. Їжак є головним ворогом гадюк. Він здатен ефективно захищатися від укусів змій та наносити смертоносний контрудар;
- їжак може виступати в ролі хижака, поїдаючи гризунів, пташині яйця та пташенят. Але харчується переважно комахами та червами;
- їжаки часто потерпають від кліщів та бліх, що гарно собі живуть серед його голок. Позбутися паразитів тварина намагається за допомогою багнюки та гнилих фруктів. Тому помилково вважають, що їжак носить яблука на голках в свою нору – з харчування це ніяк не пов’язано;
- їжаки залюбки мешкають біля доріг. Тепло від дороги приваблює вночі комах, якими харчуються їжаки. На жаль, такий симбіоз часто стає фатальним для їжаків;
- їжаки мають імунітет до багатьох отрут;
- вони вміють непогано плавати, а їжак європейський – неабиякий спрінтер і може бігати зі швидкістю 3 м/с;
- деякі види їжаків відрізняються здебільшого генетично, а ззовні можуть бути схожими один на одного.
На останок кадр, на який я дивлюсь і розумію, що провів 8 днів у дикій природі не дарма!
З тим я попрощався з Кінбурном. Сподіваюсь, влітку зустрінемось знову! А Вам, шановний глядач, дякую за увагу!
Всі фото в цьому дописі отримані на Nikon D800 + Nikkor AF-S 300mm f/2.8 VR + Nikon AF-S TC-14E II
Можливо Вас також зацікавлять пости схожої тематики: