З бажанням дослідити нові території, я рушив до північної частини Кінбурнського півострова. На супутникових знімках одне з озер виглядало мілководним та перспективним, а його близьке розташування до Дніпро-Бузького лиману давало надію на зустріч з цікавими видами птахів.
До максимально завантаженого наплічника я додав ще 7 літрів води та ступив на піщану дорогу. На своєму шляху подолав два броди та опинився в новій для себе частині Кінбурна. Загиготали дикі гуси, яких до цього часу не зустрічав на півострові, і я зрозумів, що обрав правильний напрямок.
Через кілька годин я був біля бажаного озера. Як виявилось, це були плавні! Вони мають природне походження, але з часом були змінені людиною заради створення рибних ставків. Нині система каналів та дамб повністю закинута і природа починає повертати своє. Над широким килимом очерету літають луні, на водних плесах відпочивають качки. Озеро, яке я приглядів, досить велике та має невеличкі острівці й піщані коси. На мілинах гуртуються птахи, в основному галагази та крячки. Зачарований місцем, я не вагаючись, розкинув табір неподалік озера.
Знадобилось 4 або 5 днів, щоб знайти вдалу точку для зйомки. Це був маленький острів, на якому відпочивали птахи. Головними тут були рожеві пелікани. В останні роки ці екзоти стали доволі звичними на території України. Коли вони прилітали на свій острів, всі інші птахи мусили поступитися місцем.
Точка виявилась досить вдалою для зйомки кадрів у польоті. Найцікавіший, як на мене, момент посадки.
Кулики були представлені не дуже чисельно. Певно, не дуже вдалий час для цього озера. Пара шилодзьобок проходила повз, явно придивляючись місце для майбутнього гнізда.
Одного ранку в плавнях був надзвичайно гарний туман. Вишуканою ковдрою він стелився не вище метра над землею. Але вологість робила і без того прохолодний ранок ще холоднішим. І як раз на цей день я запланував зйомку з-під маскувальної сітки – справа не з приємних. Йду на місце затемна, переходжу по воді і залягаю на острівці. Через годину-дві з’являються птахи – кілька куликів-сорок, які почали свої шлюбні загравання. Їхнє строкате забарвлення різко виділяється на фоні туманних декорацій.
Пара куликів-довгоногів вже теж була у весняних клопотах 🙂
Одного разу до мене завітав самець брижача, в якого вже почав відростати його фірмовий комір. В повній красі цих птахів можна спостерігати лише на далекій Півночі. Сподіваюсь, колись матиму змогу насолодитися їхніми шлюбними виставами.
Ще однією приємністю став крячок каспійський (або чеграва) – найбільший з крячків. Розмах крил може сягати 140 см, що робить їх подібним до мартинів! Має дуже своєрідний голос, який більше нагадує крик сірої чаплі. Вид занесений до Червоної книги. Цікаво, що цього морського птаха я вперше побачив аж в околицях Кривого Рогу, але перші кадри зробив вже на Кінбурнському півострові.
Всі рази, крім одного, я вів фотозйомку зі свого маскувального намету. В таких ситуаціях в ньому дуже зручно і до того ж його можна добре замаскувати на місцевості. День-два намет стояв порожнім, щоб птахи звикли. Зранку я в нього залазив затемна. А на вечірню зйомку вже йшов після обіду, лякаючи птахів. Загалом проводив приблизно по 8-10 годин в день безпосередньо на зйомках.
Об’єктив для пейзажної зйомки я не брав умисно, щоб максимально сконцентруватися на птахах. Та й як ще сунути на спині додаткову 700-грамову лінзу + штатив. Все одно за два тижні світла гарного не було ні разу! Але в останній вечір, коли я вже просто відпочивав серед лісу, погода відігралася за всі минулі дні – небо горіло дуже довго і гарно! Зробив знімку на телефон на згадку 🙂
Місце мені дуже припало до душі, тож з нетерпінням чекаю наступного фотополювання. Дякую за увагу!
В інших моїх постах ви можете більше дізнатися про таких вищезгаданих птахах:
Кінбурнський півострів. Квітень, 2018