Минуло трохи більше року після нашого зимового походу на гору Дарвайку. А цієї зими вирішили повторити цю пригоду, але з наміром розташувати табір трохи далі по хребту.
Дарвайка – порівняно не висока гора, але з неї відкриваються мальовничі види на вершини Негровець та Стримбу. Смерековий ліс доходить майже до вершини гори, що робить цю ділянку дуже вдалою для зимової фотозйомки. А віддаленість від популярних туристичних маршрутів надає цій території особливого шарму – за тиждень можна не зустріти жодної живої душі. Не зважаючи на невелику висоту самої гори, піднятись зимою на неї не так вже й просто – набір висоти складає маже кілометр, а по глибокому снігу йти не просто.
Ми пакуємо у свої наплічники важку техніку, спорядження та тижневий запас харчів і рушаємо в гори. Чого тільки не зробиш заради бажаного кадру! Цього разу ми вже мали досвід сходження на цю гору, тому вирішили зробити першу ночівлю перед основним підйомом. Вранці, з новими силами, ми піднялись наверх. Засніжені дерева виглядали просто чарівно! Та вітер на самому хребті не дуже радував. Влаштували табір на схилі під смерекою. Трамбуємо платформу, будуємо невелику стіну і лягаєм спати.
Це був нормальний “тест-драйв” мого намету MSR Elixir 2. Він компактний, легкий та розрахований…. на літо! Але мені подобаються його характеристики та головне, від досить зручний і просторий усередині, а це важливо в такому поході. Намагались засипати снігом отвори під тентом, та все ж таки на ранок всі мої речі у тамбурі задуло снігом 🙂
Та найголовніше, що вночі був сильний вітер і зранку ми побачили, як половину краси на деревах поздувало – смереки з одного боку чорні. Це “успєх”! Місяць чекали гарну сніжну погоду і от маємо. Але ж ми знаємо, що “пейзаж то легко”, тому йдемо шукати ракурси на вечір.
Ввечері було сонячне світло. Таке, яке можна побачити лише в зимових горах. Ти спостерігаєш, як все навколо наливається червоним кольором вечірнього сонця. І тут в одну мить находить хмара і закриває весь задній план. Але й в такому стані погоди є свій особливий колорит.
Наступного дня було сонячно і безхмарно. Ліпше, ніж похмура погода. Роблю кадр з першими променями сонця (фото 1) та вирішую прогулятись до низу. Місце і пора року настільки вдала, що вранішнє сонце добре освітлює ліс внизу. Роблю кілька кадрів казкового зимового лісу для свого портфоліо на Shutterstock
Третій ранок був чудовим. Туман перепливав через хребет. Та поки сонце зійшло, туман почав накривати й нас. Та все ж, на гору Стримба був прекрасний вид.
Ліс та туман над далекими горами світились ніжним ранковим світлом.
Такими були найяскравіші миті того походу!
Цікаво, що у пейзажній фотографії з часом я збільшую фокусні відстані свого об’єктива. Спочатку то був надширокий кут з лінзою 17мм. Тепер змінив “ширік” на 24мм. Але під час цього походу знімав майже тільки на простенький Nikkor AF 50 mm f/1.8D
Нагадаю, що всі фото можна відкрити у великому розмірі, натиснувши по зображенню. Дякую за увагу!
⇒ Дивитися Частину першу
⇒ Переглянути всі пости про гірський масив Ґорґани
⇒ Ходив разом з другом та фотографом Павлом Пивоваром
Національний парк “Синевир”
Січень, 2018