Перший похід 2019 року видався невдалим і таким, що в дорозі провів часу більше, ніж на зйомках. Амбітним планам завадив сніговий покрив, якого я ще не зустрічав.
В Чернівцях снігу не було, але вже на Вишківському перевалі шар його сягав чи не півметра. До Колочави я зміг дістатися лише під вечір і намір піднятися у перший день на перевал Присліп став примарним. А чим далі я йшов селом, тим ясніше розумів, що подальший рух по маршруту на одну з тутешніх вершин є малоймовірним. В перший день не дійшов навіть перевалу і затаборився за селом. Лопатою так і не зміг докопатися до землі.
На другий день дістався перевалу. Тут ми мали зустрітися з Павлом Пивоваром і далі рушити разом. Але оцінивши сніговий покрив та відсутність у нас снігоступів, я радив другові завертати на півдорозі. Сам, звісна річ, далі йти наміру не мав. Серед альтанок рекреаційної зони я вирішив поставити свій другий табір. Падав густий мокрий сніг. Тут в мене зламалася одна секція дуги від намету. Ситуація ставала дедалі цікавішою. Але спромігся полагодити дугу та встановити намет. Правду пишуть, що цей намет MSR Elixir є трисезонним – зимою ним краще не користуватися. За кілька зимових походів маю геть дірявий тент та зламану дугу.
Ранок, як і було прогнозовано, видався ясний. Відкрились чудові краєвиди засніжених гір та лісу.
Навіть без важкого наплічника по такому снігові було ходити вкрай важко. Тому для зйомки обмежився ділянкою біля свого табору.
З тим і пішов назад. Спуск з перевалу висотою не більше 850 метрів зайняв в мене більше двох годин. Довгою дорогою додому робив висновки та міркував над плануванням другого походу в ці краї.
Національний природний парк “Синевир”.
Січень, 2019