Друга частина фотографій з осіннього походу Роднянськими горами (Muntii Rodnei) у Румунії.
Ця серія позбавлена яскравих кольорів, натомість я зобразив фактуру засніжених гір, легкі градації кольору та чудовий стан погоди – те, що я ціную у пейзажній фотографії.
Мені дуже подобаються схили, верхівки яких припорошені снігом. Зараз дуже рідко ношу телеоб’єктив у гори, але це був як раз той випадок, коли зйомка на 100-мм об’єктив була запланована заздалегідь.
А планував я зняти гору Інеу, ракурс на яку я знайшов минулого року. Цього листопада повернувся, щоб перезняти бажаний кадр. Весь день хребет був затягнутий хмарою, але ввечері я вирішив йти на точку зйомки. Примхи природи в горах неможливо передбачити, тому потрібно бути завжди напоготові. 30-40 хвилин очікування у густому тумані дали свої результати. Хмара зненацька опустилася нижче, показавши вершину гори Інеу. Легкий туман розділив скелі на передньому плані, давши бажану плановість у кадрі.
Видовище було справді захопливим.
На один ранок був запланований радіальний вихід на вершину гори Gargalau.
Прокинувшись, ми побачили суцільний туман, падав дрібний сніг, який на сильному вітрі сік шкіру. У ранковій темряві це все виглядало геть безперспективно. Але ми вирішуємо йти. У Павла Пивовара вийшли з ладу акумулятори, але він також йде зі мною. Адже кожна мить проведена у природі – це досвід. А досвід неможливо ані купити, ані здобути одним зусиллям в прискореному режимі.
На гору йшли хвилин 40 і там ще довго чекали світанку. Після сходу сонця були легкі прояснення в небі, але недостатні для задуманого кадру – видимість по прямій була кілька десятків метрів. З тим і рушили до табору.
Лише на зворотньому шляху, сонце почало пробиватися крізь хмари, а в розривах туману показалися найближчі схили. Повз цей пагорб я проходив не один раз, і ніколи не виникало сильного бажання його фотографувати. Але в таку погоду і з таким світлом місце виглядало геть інакше.
Тому, роблю висновок, що потрібно ходити майже в будь-яку погоду, адже ніколи не знаєш, який саме сюрприз підготувала тобі природа.
Працювати змушені в непростих умовах. Але лише в таких умовах і буває щось дійсно цікаве! Дякую за фото Павлу Пивовару.
На маршруті умови теж не завжди хороші. На Родні я був вже в п’ятий раз і добре знаю цю ділянку хребта, тому можу безпечно ходити поверху і в таку погоду.
На останок фото нашого табору. Намет ставили на висоті майже 2100 метрів в незахищеному місці, тому не зайвим було збудувати стіну. Вона добре допомогла нам пережити сильні вітри.
Цей похід дав поштовх до формування нової серії фотографій зимових гір. Готові роботи можна переглянути в галереї.
Дякую за увагу!
Інші пости по темі:
Підписатися на блог: