Більше року хотів здійснити фотографічну поїздку в румунську частину Карпат. Цієї осені я таки наважився рушити в похід Роднянськими горами та відвідав їх двічі.
Частина 1
Неважко зрозуміти вибір гірського масиву. Родна – найближчий до України високий хребет румунських гір. За масштабами масив подібний до нашої Чорногори, але має більш значну висоту. Найвища точка – гора П’єтрос (рум. Vârful Pietrosul) висотою 2 303 метри.
Вдома я вивчав карту та маршрути, шукаючи ракурси для зйомки. Чудовим варіантом для початку пішохідного маршруту є перевал Прислоп (ром. Pasul Prislop). Він з’єднує історичні регіони Буковину та Марамуреш, і є найвищим перевалом Східних Карпат. З Чернівців зручніше дістатися перевалу через румунське місто Сучаву. Кордон проходимо швидко, за 30-60 хвилин. Це дуже тішить. Рано вранці я був вже у Сучаві, але наступний автобус десь дівся або я його прогледів. Тож мусив імпровізувати та рушив до міста Ватра-Дорней, де мав пересадку. Незадовго до вечора я був на перевалі. В похмуру погоду та у міжсезоння це місце мені видалось сумним, оживляла пейзаж лише велетенська вівчарка на майданчику. Як писав один закордонний колега, вівчарки в Румунії його налякали більше, ніж можливість зустріти ведмедів. Мушу визнати, коли на тебе біжить галопом румунська карпатська вівчарка і гарчить, то стає не по собі (перевірено на зворотному шляху). Тож я, не затримуючись, рушив в напрямку гір.
Краєвиди були чудовими, велич гір вражала. За 2-3 години я вже розбив табір під горою Vf. Gargalau

Приємною дрібничкою виявилось те, що на Родні ловить наш Київстар, тож мав змогу моніторити прогнози погоди. До речі, вони стали кепськими ще за день до виїзду. Але відкладати в черговий раз поїздку до Румунії я не хотів. Тепер, в горах, я сподівався на диво, а його синоптики не пророкували. У прогнозах бажаний легкий сніг перетворився у снігопад зі штормовим вітром. Але мушу йти тільки вперед!
На сідловині Şaua Gărgălău (1 900 м) вказівник говорить про те, що до найближчого медичного пункту 27 км. “В разі чого, доповзти можна”, – думаю я і починаю підйом на гору. Тут, на стежці зустрівся з двома бігунами. Такого спорту в горах я ще не спостерігав. Бігли швидко, мені б так. Це були єдині люди, яких я зустрів за весь похід. А тим часом стояла чудова погода. Хмари час від часу розступались, відкриваючи величні краєвиди.
На середині свого маршруту мені сподобалась група скель, гарна лінія хребта за ними та мальовнича гора Інеу на задньому плані. Вирішив ставати табором тут. Було складно знайти місце під намет, але примостився. Не дивлячись на погану погоду, я ходив на точку зйомки і в один вечір був винагороджений. Хмари перетікали через хребет, іноді відкриваючи Інеу припорошену снігом. Гори показувались лише на коротку мить, тому встановлюю камеру на заздалегідь обраній точці і чекаю, коли все “складеться” в кадрі. Це єдина світлина, що я привіз з походу.

Поки чекаю, роблю нотатки з життя “за кадром” для свого Інстаграм:
Далі синоптики показували дуже сильний вітер і багато снігу, тому вирішив спускатися вниз, щоб перечекати негоду. Від холодного сильного вітру все вкрилося інеєм.

А вже о 5-й ранку я відкопував з-під снігу намет за допомогою миски. Подивившись на свої літні черевики, вирішив перечікувати негоду вдома. В ранковій темряві, в тумані, в хуртовині я таки дійшов до перевалу Прислоп. Включив автостопщика та спиняв все, що їхало по дорозі, а їхало не дуже багато. Зупинився набитий речами Daewoo Matiz (як виявилось зі зламаним колесом в добавок). Не зручно відмовлятися, коли люди пропонують допомогу, та ще й в таку негоду. Заліз з рюкзаком не переднє сидіння (хто знає, що це автівка, той зрозуміє 🙂 ). Певно, це була найнебезпечніша частина мого походу. Але до низу доїхали, подякував добрим людям. Там 3 км пішки, ще один автостоп, потім бус до Сучави, за ним переповнений бус на Чернівці, пішки через кордон і ввечері я радий був опинитися вдома.
Частина 2
Після таких карколомних пригод я, звісно, захотів ще! У листопаді вичікував сприятливу погоду, але доля знову закинула мене в шторм. Цього разу доїхав ідеально і вже в перший же вечір поставив намет у кінцевій точці свого маршруту. Планував йти по хребту до Інеу, але погана погода змусила змінити плани. Я вирішив піти по хребту у протилежному напрямку та стати табором під горою Vf. Galatului. Ще вдома, готуючись до вітру, я на карті обирав захищене місце під намет. І воно таки було – фортеця із жерепу. Та я не дуже врахував напрям вітру, тому захист мій був частковий.

Коли розвиднілось, то я не міг натішитися краєвидами. Погода ідеальна, як на замовлення. Гори присипані тонким шаром снігу. Все так і сяє у променях вечірнього сонця.

З настанням темряви почався прогнозований вітер. Вночі мав би вщухнути, натомість опівночі намет почало не на жарт трясти від потужних поривів. Не в силах нічого з цим вдіяти, я ліг далі спати.
Зранку все стихло. Стояла прекрасна зимова погода. Я був сповнений сил і вирішив зробити радіальний вихід на гору Vf. Laptelui (прибл. 2 200 м) (на попередньому фото крайня зліва). Шлях в одну сторону був біля 3 км. На вершині гори мені сподобалось, тож вирішив зустріти там вечір, який видався хмарним. Повертався вже в темряві.

Наступний ранок був просто феєричним. Трава на вершині гори Vf. Galatului перетворилася на снігові скульптури, знизу море з туману, а в небі хмари загоряються червоним вогнем. В темряві важко було знайти вдалий ракурс. Мені допомогло те, що я днями раніше обходив всю місцевість та, не дивлячись на погану погоду, зміг підібрати орієнтовні точки зйомки. Ще одна складність полягала в тому, що я забув тросик для камери і мусив піднімати значення ISO для того, щоб прийнятно проекспонувати кадр в густих сутінках. Вся ця феєрія тривала не довго і я радий, що встиг зробити один кадр.




Час було вирушати у зворотньому напрямку. Мене ще чекала одна ночівля під Vf. Gargalau. Вечірню зйомку я провів на сідловині під горою. То був вечір естетичного задоволення. Неймовірний стан погоди, мальовничі гірські простори та чудова оглядова точка стали прекрасним завершення мого походу Роднянськими горами.

На останок, фото мого останнього табору. Тиха зимова ніч. Обожнюю таку погоду. А зранку знову у темряві та хуртовині мусив спускатися до перевалу.

Під час другої подорожі з транспортом було все чудово… на початку. Встиг на всі автобуси, але почалася сильна хуртовина, утворилися затори на дорогах. Тож мусив провести ніч у Сучаві. Був такий стомлений, що віддав перевагу теплому ліжку у готелі, а не місцевим туристичним атракціям 🙂
Для себе зауважив, що в Роднянські гори я доїхати можу швидше, ніж в деякі райони Українських Карпат. І це враховуючи, перетин кордону. Хороші дороги творять дива 🙂
Ви теж любите Карпати? ⇒Тоді прошу сюди ⇐
Національний парк Родна, Румунія.
Жовтень-Листопад, 2018