Багатий на дива й тваринний світ Самарського лісу. Тут можна зустріти на гніздування орла-могильника та таких не топових для степу видів, як сіра сова чи журавель. Вчені стверджують, що тутешні козулі відносяться до сибірського підвиду.
Петро Тимофійович Чегорка – шанувальник цього краю, він мене і познайомив з лісом. Не раз ми разом ходили лісовими дорогами. Одного дня Петро Тимофійович з ностальгією згадував часи, коли не було мобільного зв’яку та GPS – подорожувати було цікавіше! І як раз в тоді ми не змогли дати ради нашому навігатору і безрезультатно бродили в пошуках дуба-велетня (про нього згадував у попередньому пості). Зате насолодилися прогулянкою осіннім лісом. Через тиждень я вирушив сам, щоб знайти і зняти незвичне дерево. Дуб я знайшов. На щастя, туристів не було. Але я там був не сам. Прямо в старому гіллі мешкали лісові миші. Вони визирали то з одного дупла, то з іншого.
Щоб по-справжньому познайомитися з місцем, я йду сам та на кілька днів. В густому старому лісі, навігатор задає лише напрямок руху. Варто звернути на стару дорогу, як та через кілометр-другий перетворюється у непролазні хащі. Так можна побачити справжній незайманий ліс. Там не зустріти гарних галявин як у парку – всюди буяє рослинність. Влітку у лісі кропива вище людського зросту, міріади мурах, комарів та кліщів роблять це середовище не дуже дружелюбним. Я крокував під дощем по старій дорозі, як з трави випурхнув молодий зяблик. Він був геть мокрий, так само як і я.
Більш приємно прогулюватися у хорошу погоду по дорозі чи стежці. Тоді більше звертаєш увагу на сліди звірів, рідше й сама тварина покажеться між деревами.
Не раз знаходив черепах на берегах озер чи боліт. Одну з них взяв до рук та відчув наскільки вона важка, має міцний панцир та потужні лапи з кігтями. Чого не скажеш про маленьких черепашенят. Тендітні створіння вилупляються під кінець літа або на потчку осені і всю зиму проводять у землі. Весною, коли теплішає, вони покидають свій сховок і повзуть до найближчої водойми. В цей час вони дуже вразливі.
На відміну від черепах, гостроморді жаби можуть жити й на суші.
З-під тіні величних дерев я рушив до міні-пустелі, що є з одного боку лісу. Та на дорозі побачив калюжу, біля якої крутились птахи. Вирішив на марнувати нагоду та півдня провів, фотографуючи тут птахів.
Та час рушати далі. Пройшов повз ділянку, де ми раніше знайшли гніздо яструба великого. І як раз в цей час господарка гнізда летіла з поживою для свого потомства. В її лапах було мале пташеня жовтоногого мартина – колонія цих птахів розташовувалась неподалік.
Нарешті я вийшов на пустельний ландшафт, дув сильний вітер, піднімаючи у повітря пісок та пил. Здалось, що все живе покинуло ці ворожі місця. Та я почув якийсь знайомий писк, чи то крик. Не можу згадати, де я його чув. Аж раптом на очі показався малий пісочник! Ну звісно, це його голос я чув! Але цих птахів я звик бачити на берегах водойм. Справжня несподіванка.Та птах не збирався нікуди летіти, а бігав поряд. Я заліг під маскувальною сіткою, щоб його зфотографувати.
Одразу зрозумів, що птах тримається цього не просто так і пісочник швидко розкрив свій секрет.
Тут геть крихітне пташеня, яке шукало прихисток біля мами. Розмір малечі можна уявити, знаючи що довжина тіла дорослого птаха всього-на-всього 14-15 см! Краєм ока побачив якийсь рух збоку. Неймовірно! Прямо до мене бігло ще одне пташеня, але більш доросле. Тендітне створіння саме шукало собі харч та пізнавало світ навколо. Але я не став довго затримуватись та турбувати сімейство пісочників.
Іншим разом ми знову подорожували з П. Т. Чегоркою і завітали до Олени Борисівни, вчителя за покликанням, яка безмежно любить природу рідного краю. Вона повідала нам місцеві легенди та провела невелику екскурсію до лісових озер. На перших погляд на водоймах не було нікого живого. Та провівши там трохи часу, можна побачити то орла-карлика чи луня, пролітаючого над озером, чи то крик журавля. Інколи промайне яскравий силует рибалочки або з’явиться граціозний силует чаплі під очеретом.
Та родзинкою екскурсії було дупло сірої сови. Нам пощастило застати господиню вдома! Сови вдень сидять непорушно, не виказуючи своєї присутності, та було видно, що пара чорних очей пильно стежить за кожним нашим рухом.
Тварин у Самарському лісі безліч та, щоб побачити їх всіх, необхідно набагато більше часу.
👉 Дізнатися більше про Самарський ліс
Дякую за увагу!
Самарський ліс, 2014-2015 рр.