Це була наша перша з Elvira Podolinska подорож до чудової Норвегії. Щоб познайомитися з норвезькою природою ми обрали популярні точки на острові Сенья.
Цього разу спробую відділити мух від меду, та зроблю окремі пости: про фотографію та про подорож. Спочатку про фото.
Цю поїздку ми планували заздалегідь і мали бажання максимально насолодитися місцем та отримати бажані кадри. Тому для двотижневої подорожі ми обрали лише дві точки для зйомок.
Перша зупинка була у Fjordgård, де ми стояли табором цілий тиждень під величною горою Сегла. Більшість відвідувачів фотографують саме Сеглу, а нас же зацікавила гора в протилежній стороні. Між собою ми назвали цю гору “Корона”. А вдома я дізнався, що ми були недалекі від істини. Деякі вершини цього гірського масиву мають назви “Kongen”, що в перекладі означає “Король”. Але про все по порядку.
У перший день в горах була низька хмарність. На висоті біля 400 метрів над рівнем моря ми вже були у тумані і не знали, що нас чекає на верху. Тож вирішили після довгої дороги не йти далі та встановити табір на цій ділянці. Під час вечері почало розвиднюватися і показалася вершина Сегли. Обожнюю таку погоду в горах, вона підкреслює масштаби, а вони дійсно вражають.
У підсумку в цьому місці і простояли весь тиждень, роблячи чималі радіальні виходи на зйомки. Але нам так було краще, аніж ставити намет на верху прямо на стежці, де ходить безліч людей.
В першу чергу пройшли стежкою по краю прірви. Саме звідси фотографує більшість людей. І це була не основна причина, чому я там не зробив жодного кадру. Я там не знайшов ракурсів, які б зацікавили особисто мене. Абсолютно витоптана рослинність та метушня людей увечері – це не те за чим я їду в природу. Зйомка в такому місці була для мене новим та цікавим досвідом. Тут гучно, як ніколи, лунала в голові думка: “Чого хочу саме я і навіщо мені це все?”. Чи отримав я відповідь? Навряд чи. Але процес запущений і його вже не зупинити.
Перші дні ми пристосовувалися до місцевого режиму та погоди. Виявилося, що тут хороше світло починається задовго до заходу сонця, а погода може змінитися у будь-яку хвилину. Так на другий вечір ми неквапливо вечеряли перед зйомкою, без ентузіазму дивлячись на чисте синє небо. Майже в одну мить почав утворюватися під горами густий туман. Поки я дійшов до точки зйомки, яку знайшов днем раніше, туман зник. Я розвернувся і пішов назад, аж туман знов почав перетікати через сідловину. Цього разу я вже встиг добігти і зробити один задуманий кадр.
Ми обрали дати подорожі не просто так. Полярний день щойно закінчився і сонце вночі почало заходити за обрій на кілька годин. Вдома я наївно подумав, що сонце сховається за обрій і через годину буде вже ніч, як в Україні. Але чогось я не подумав, що сонце там рухається по небу за геть іншою траєкторією. Вдень сонце там стоїть низько та сідає за горизонт під дуже малим кутом і, звісно, за обрієм воно свою траєкторію не змінює – повільно рухається під самим горизонтом аж поки не сходить знов через годину-дві. Тому відносно темні ночі (сутінкове світло) ми могли спостерігати лише в останні дні нашого перебування у Норвегії чи при сильній хмарності.
Одна ніч була хмарною. Ввечері ми піднялися на сусідню вершину, де заздалегідь знайшли собі ракурси. Заходу сонця ми не побачили, тож попереду була прохолодна ніч в очікуванні світанку.
Перед сходом сонця хмари почали розгоратися класним червоним кольором. Але над “Короною” небо лишалось сірим. Я так сильно зациклився на тому, що гору треба брати в кадр повністю і зняти її саме з певного ракурсу, що стояв і просто дивився на хмари праворуч від гори. Інколи варто бути менш впертим та дослухатися до того, що говорить сам пейзаж. Тут я згадав про цікаве каміння, яке побачив днями раніше. Але тоді ніяк не міг придумати, як його сфотографувати, бо не міг розмістити на задньому плані гірський масив. А вранці, коли хмари почали вже згасати, я подумав, а чому б не взяти в кадр лише частину масиву? Тепер кадр чітко сформувався в моїй голові і треба було лише встигнути його зняти. На щастя, такий ефект з хмарами у Північній Норвегії триває хвилин 40 (в наших краях – 5-10 хвилин, максимум).
Першу половину походу ми піднімалися для зйомки на гору Hesten. Підйом туди не дуже простий, тому людей там небагато, фотографів не було жодного. Тим для мене краще, я можу спокійно ходити і обирати для себе найвдаліші ракурси.
Біля Hesten та на самій вершині завжди можна було зустріти пару полярних куріпок. Поки ми з Елею сиділи без діла, я позичив в неї телеоб’єктив та трохи побігав за птахами.
Спочатку мав сумнів щодо виду. Але з опису було схоже, що це саме полярна: невеликий розмір, тримається на територіях без кущів та дерев. І вирішальним у визначенні став їх своєрідний голос. Зимою, наряду з білою куріпкою, ці птахи “вдягають” біле оперення. А от літом, вони мають буре строкате забарвлення, що добре маскує їх серед каміння. Колір літнього оперення у полярної куріпки може варіюватися в залежності від кольору каміння, серед якого вона проживає. На ділі це працює дуже чудово і побачити цього птаха досить складно, поки він не починає рухатися.
Погода не дуже радувала. Майже всі дні ясне небо, сонце світить майже 24 години на добу, хмар немає. Досить специфічна погода для країни, яка має славу дощової. Тож на Hesten нам стало сумно просто сидіти і чекати. Вирішили дослідити решту території і піднялися на сусідню гору Stavlitippen. Вірніше, здолали лише половину підйому, через відносну складність. Але й на половині шляху ми знайшли чимало цікавого для себе. Рослинність не витоптана, гарний ракурс на Inste Kongen та Сеглу. Остання виглядає досить специфічно з цього боку, нагадує парус або плавець акули, а позаду гарно видно тризуб гори Breitinden – найвищої вершини острова Сенья.
Загалом, як не дивно, світлин Сегли в мене вийшло мало. Можливо потрібен час, щоб поглянути на цю гору по-новому, а можливо спробувати інші місця.
Дякую за увагу.
Острів Сенья, Норвегія.
Липень – Серпень, 2019