Зима в Карпатах чарівна. В цьому я переконався під час нашого першого зимового походу на гору Дарвайку наприкінці 2016-го. І менше, ніж через місяць ми вже знову греблися в свіжих снігах у підніжжя Мармарос.
Щоб гарно зняти зиму, потрібно пильно стежити за прогнозами погоди. Звісно, вони не гарантують гарного світла, але збільшують шанс на гарний кадр. Але зимою важливим є не тільки світло, а й свіжий сніг. Тільки після снігопаду дерева будуть дуже естетичними. Після опадів дерева лишаються гарними всього лиш 1-2 дні. Також є один нюанс, який полягає в тому, що наверх йти потрібно буде теж по свіжому снігу, а це непросто.
Тоді я ще носив два рюкзаки і купу ще всього, навішаного на ті рюкзаки. Піднімались наверх ми протягом двох днів, але мені все рівно було надскладно. Щось пішло не так і я насилу доповз до такої бажаної колиби на полонині Лисичій. В колибі було натоплено – там вечеряв парубок, познайомилися. Він пригостив нас супом. То було божественно! Інакше, я б так і ліг спати не повечерявши. Перший ранок і день відсипалися, від’їдалися. Ввечері вийшли на розвідку, а вже наступного ранку гарно нам засвітило.
Вечір був також сонячним, тому ми розійшлися в пошуках свого кадру.
На тому наші зйомки і завершилися. Хто ходив, той знає, що таке зима в горах. Як затягло все хмарами-туманами, як всипав сніг, так ми і сиділи 5 днів в колибі! Та-а-к, пригадую як же ми нудгювали в ті дні. Переробили всі справи: дрова та води наносили, пічку натопили. З нудьги я вже зайнявся прибиранням у “коридорі” (що стало таки дуже доречним для великої групи туристів, яка прийшла і деякі з них спали в тому коридорі). Потім дресирували “мишу”, яка виявилась не мишею, а бурозубкою. Фотографували її, хто на що міг, але марно – занадто вона прудкою була! Зате нагодували її добряче. А сніг все падав. Пішли вже декламувати на пам’ять Леся, хто що пам’ятав. Насміялися.
Снігу впало добряче і нарешті зранку п’ятого дня бачимо, що небо чисте. В густих сутінках йдемо на вже знайдені точки зйомки.
Дерева абсолютно казкові. Радості немає кінця. Я так тішився під час зйомки, що не помітив, як лінза мого об’єктиву замерзла поки я знімав. Отака історія. Але все ж таки я помітив це не надто пізно та потім ще встиг зроби пару кадрів.
Вечір теж був ясний. У підніжжя Піп-Івана походили між деревами.
Того вечора я ще довго ходив в сутінках.
Так втомився від того очікування в колибі, що того вечора не міг спинитися знімати. Не дивлячись на сильний мороз під -20, я все ще фотографував нічні краєвиди, дивуючись надзвичайно сильному сяйву на обрію, яке видно лише на довгих витримках.
Наступного ранку ми були сповнені ентузіазму. Адже дерева були такими гарними, а ми чекали так довго, тому сподівалися на подальшу зйомку. Хоч не було туману, але й світла вже теж не було. Ба більше, снігу на деревах теж майже не стало – все осипалось. Ще вчора смереки були такі казкові та білосніжні, а вже зранку мов обскубані. З тим і пішли домів. Ось так і добуваємо кожен кадр в горах!
І додам ілюстрацію того, наскільки мінливе світло – кожна мить неповторна. Вже тоді я починав фотографувати так, як описував у своїй статті “Про пейзаж” – находжу ракурс і фотографую весь ранок або вечір, не переставляючи камеру без необхідності. Вдома вже ретельно дивлюсь як лягло світло, як стали хмарки в небі і тоді обираю один варіант. В даному випадку і лишив аж три варіанти цього кадру.
Дякуємо за увагу!
Мармароси, Україна. Січень, 2017
Інші наші походи з Павлом: