Зима цього року в Карпатах почалась рано. На початку листопада ми з Павлом Пивоваром вже топтали півметровий шар снігу на хребті Пішконя. Цього разу попрямували на гору Барвінок.
На початку підйому добряче хлюпала багнюка під ногами. На вершину ми дісталися лише на другий день (через складність добирання до початку маршруту). На верху снігу було стільки, що ми мали змогу збудувати платформу у захищеному від вітру місці.
Все вкрито товстим шаром снігу, під його тиском старі буки похилили своє гілля. Смереки були неперевершені! Особливого шарму їм додавав шар льоду (вдень було тепло, вночі – мороз), який на вранішньому сонці вигравав, немов карамель.
Загадав те неймовірне відчуття, коли зустрічаєш новий день в зимових горах!
В долині сіл Колочави та Синевиру стелився густий туман
Та вдень сонце розтопило сніг на деревах, тому в пошуках сюжету я вирішив відійти від табору. Цікавість погнала мене на Горб. Коли піднявся на вершину, побачив що з іншої сторони гори смереки геть задуті снігом. Я спустився до них і блукав у глибокому снігу поміж обмерзлими деревами. Вид на вершини Горб та Негровець був вражаючий. Розуміючи, що назад до табору йти години півтори, я все ж таки вирішив чекати заходу сонця тут. Вечір у зимових горах, то справжня феєрія світла та кольору. Всі схили стали багряними. Але, на жаль, на мою точку світло так і не впало, тому став чекати сутінків.
Зараз я у передчутті, коли знову зможу насолодитися цим видовищем!
⇒ Переглянути всі пости про гірський масив Ґорґани
⇒ Не менш цікавою є сусідня гора Дарвайка
Дякую за увагу!
Листопад 2017, Пішконя, Карпати